Хірург Володимир Грубник: «Після смерті мого друга утворилась порожнеча»

hqdefault-2

У Тернополі ми зустрілись з одеситом, якого знає вся Україна. Класний хірург, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургії №1 Одеського національного медичного університету, член правління Європейської асоціації ендоскопічних хірургів (EAES) Володимир Грубник приїхав, щоб вшанувати пам’ять свого друга – колишнього ректора Тернопільського державного медичного університету Леоніда Ковальчука, якого теж   знала і пам’ятає вся Україна.

IMAG4608_1Після важкої хвороби Леонід Якимович Ковальчук помер два роки тому. І свій візит до Тернополя професор Грубник обумовив кількома причинами: церемонією вручення орденів «За спасіння життя» імені академіка Леоніда Ковальчука, освяченням його пам’ятника на Микулинецькому кладовищі і необхідністю провести дві операції у тернопільській університетській лікарні. Власне, після цієї роботи, просто в операційній, ми і розмовляли з одеським гостем. Про його друга і медицину…

Вони познайомились у Києві, коли, майже одночасно, готувались до захисту своїх докторських дисертацій. Володимир Грубник пригадує, що, коли він прочитав наукову працю Леоніда Ковальчука, то був вражений: як, не у столиці, а у звичайному обласному центрі можна було зробити таку дивовижно-грунтовну наукову роботу?… А Ковальчук зацікавився дисертацією Грубника.

Так вони і затоваришували на довгі роки. Одеський хірург високо цінував свого тернопільського друга не тільки за хірургічні, а й за ректорські, організаторські здібності. Володимир Грубник переконаний, що ректор Ковальчук прагнув створити у Тернополі український Гарвард. І коли ми запитали: «Про що найбільше шкодуєте, згадуючи друга?», він, не задумуючись, відповів: «Найбільше шкодую, що Леоніда вже немає…

Володимир Грубник вважає, що благодійний фонд «Вірую», засновник ордена «За спасіння життя», дуже правильно поєднав назву нагороди з іменем академіка Леоніда Ковальчука. Бо саме цьому – якомога професійніше і ефективніше рятувати життя хворих – вчив ректор своїх студентів. Леонід Ковальчук одним з перших в Україні усвідомив важливу роль сімейної медицини. До становлення цієї галузі підходив не тільки творчо, а й практично – створював амбулаторії сімейної медицини, переймався забезпеченням лікарів житлом, транспортом і  гідною оплатою їх праці. Розумів реалії нинішнього прагматичного життя…

Під час розмови одеський професор зізнався, що після смерті його тернопільського товариша, і він, і багато інших провідних хірургів, відчувають якусь порожнечу… Адже Леонід Ковальчук був не лише знаним лікарем, вченим і керівником, а насамперед – чудовою, чуйною людиною. Знав, як до кожного, як то мовиться, підібрати ключик. І до нього йшли люди – бо вмів вислухати, зрозуміти, реально допомогти. І все-таки, пригадує Володимир Грубник, найбільше покійний ректор дбав про рідний навчальний заклад – навіть коли був уже дуже хворий – усі його думки були про університет…

Відповідаючи на запитання інтерв’ю, Володимир Грубник пригадав і численні міністерські конференції, семінари, які проводились саме у Тернополі, щоб запозичити   досвід місцевого медичного   університету, який очолював Леонід Ковальчук. Тодішній ректор розумів, що у сучасному світі не «двійками» і «трійками» треба спонукати студентів до сумлінного оволодіння професією. І саме новаторські методи   організації навчального процесу їхали переймати до нього…

Хірург Володимир Грубник провів у Тернополі дві операції, відвідав могилу свого друга і попросив нас у цьому матеріалі передати його щирі привітання усім медикам і волонтерам, які були нагороджені   орденами «За спасіння життя» імені академіка Леоніда Ковальчука.